Тарасова доля (сценарій свята)

Ведучий

Над минулим звівсь ти , над віками –

І не владний над тобою час.

У майбутнє йдеш ти разом з нами,

Світоч правди, рідний наш Тарас.

Ведуча

Провіснику волі, великий титане,

Справдилися думи пророчі твої.

Приймай же данину любові і шани

Од вольних народів нової сім’ї.

Читач 1

Шевченко був живою піснею, живою журбою і плачем, він босоніж пройшов по колючих тернах, увесь гніт епохи впав на його голову і в ньому виявився.

Читач 2

Та все життя він підносився духом. Будив, зміцнював у кожному – то піснею, то словом, то самим буттям – безмежну любов. Душа його знайшла собі одне співзвуччя ,одну подібність – народ.

Читач 3

Він був сином кріпака і став велетнем у царстві людської культури.

Ведуча

Справля Україна великеє свято –

В цей день народився творець «Кобзаря».

Убралась Вітчизна у пишнії шати,

Лунають усюди слова пісняра.

Ведучий

Плекаймо в серці кожне гроно,

прозоре диво калинове.

Хай квітка пломенить червоно

В сім’ї великій вольній, новій.

Читач 1

Нехай вкраїнським дітям завжди

Сія Шевченкова зоря,

Схилімо голови в пошані

 перед портретом Кобзаря

Читач 2

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті просяє веселка,

Повні сили й живої снаги,

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

ДОЛЯ

Здрастуй, Тарасику. Ти впізнав мене, маленький? Так, я твоя доля. Сьогодні я прийшла до тебе з веселкою, а ти , як завжди, сховався у бур’янах і малюєш, малюєш…  У тебе День народження. Я хочу обдарувати тебе сонцем та квітами . Я нині ласкава та добра, як рідна матуся. Бог наділив тебе неймовірним талантом , а я дам тобі дорогу у світ. Зараз вона легка і гладенька, якраз для твоїх маленьких ніжок, а потім… Спи, Тарасику, хоч у снах ти будеш щасливий.

Люлі, сину, люлі, люлі,

Налетіли з неба гулі,

Налетіли білі-білі,

Як сорочка до неділі.

Лети, хлопче, перед нами

Голубоньком межи снами,

А ми тебе доженемо,

Страх від тебе відженемо.

Ти й заснеш.

Читач 3

Хвалу хай віддасть в пісні щиро та чесно

З нас кожен, хто правди не зрадивши, жив.

Згадає про Батька, що в пісні чудесній

Своїй Україні так вірно служив.

Ведучий

Гомоніла твоя кобза

Гучною струною ,

В кожнім серці одбивалась

Чистою луною.

Ведуча

Твоя кобза ще не вмерла,

На ній струни всі дзвенять.

І про твою вічну славу

Всі народи гомонять.

ДОЛЯ

Я знову прийшла до тебе, Тарасе. Прийшла із весною, прийшла із любов’ю. Поглянь, й сама, як твоя омріяна любов, молода княжна. Ти не чекав мене сьогодні, правда? Але кохання завжди приходить несподівано. Твоя душа готова його прийняти. Вона визріла для кохання, як колос під сонцем. Прийми його в своє серце. Воно терпке і солодке, воно яскраве і коротке. Воно нещасливе, Тарасе. Але така вже я є, твоя доля – легковажна і примхлива.

Читач 1                               

А нотний стан, як чорно-білі титри,

І музики трояндова пастель.

Троянда нотою у тебе на пюпітрі,

Смичок в руці, як сивий менестрель.

І роки на долоні ворожбою,

А ноти… Ноти, як піщинки літ.

Кобзар намалював для нас з тобою

Сліди на двох в давно забутий світ.

Світилася, немов забута пісня,

В піщинках літ жовтіла нота «До».

А він все грав її, як ноту «Після».

Й цю світлу фальш не відчував ніхто.

Вірш « У тому раю на землі»                                                                

Читач 2

Щаслива голубка високо літає,

Полине до Бога -  милого питать.

Кого ж сиротина, кого ж запитає,

І хто їй розкаже, і хто теє знає,

Де милий ночує:

Читач 3

 Чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напова,

Чи , може, з другою, другую кохає,

Її чорнобриву уже забува?

Ведучий

 Буває люд стогне, бо гніт його тисне.

Співець появився – і пісня дзвенить.

Співець умирає. А пісня… А пісня!

Лиш камінь не зможе цього зрозуміть.

ДОЛЯ

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду.

Нема куди прихилитись,

Хоч з гори та в воду.

В того доля ходить полем –

Колоски збирає,

А твоя десь ледащиця

За морем блукає.

Ведучий

Ні, я не ледащиця, Тарасе. Просила в богів для тебе кращу стежину. Не судилось… От і веду тебе , Тарасе, важкою дорогою, а сама плачу. Тебе ще чеатиме  твоя Голгота, твій каземат, царевий присуд: не писати і не малювати.

Оренбург, Кос-Арал…

І в снігах, і в пустині…

Ти вже каєшся, сину?

Ні, ти не каєшся, я бачу. Ти тужиш за Україною. Я подарую тобі ще одну зустріч із нею.

Читач 1

Не він один її любив.

Віддавна Україну

Поети славили в піснях,

Немов красу – дівчину.

Читач 2

Він перший за свою любов

Тяжкі дістав кайдани,

Але до скону їй служив

Без зради, без омани.

Вірш  «Зоре моя, вечірняя» 

                                               

Ведуча

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба,

Котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить , а де спинить,

І сама не знає

Ведучий

Я – українець. Над Дніпром

Стоїть в саду вишнева хата,

Кущі калини під вікном,

Криниця, журавель з цебром

І скибка місяця щербата.

Читач 3

Я – українка. З юних літ

Мене пісень навчала мати,

Які чарують цілий світ,

Передаються з роду в рід

І вчать, як землю цю кохати.

Читач 4

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила – не спинила,

Пішов та й загинув.

Якби знала, що покине,-

Була б не любила.

Якби знала, що загтне,-

Була б не пустила;

Якби знала – не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою…

Якби знала!..

Пісня  «По діброві вітер віє» ї

                                           

Ведучий

Заспіваєм – море грає, вітер повіває,

Степ чорніє і могила з вітром розмовляє.

Засвпіваєм- розвернулась висока могила,

Аж до моря запорожці степ широкий вкрили.

Вигравають. А пороги між очеретами

Ревуть, стогнуть, розсердились,

Щось страшне співають.

А тим часом тяжкими рядами

Виступають отамани.

Сотники з панами і гетьмани –

Всі в золоті.

Доля

Я переслідувала тебе, скільки могла, та тільки не змогла перетворити золота душі в іржу. Я не шкодувала тобі страждань. Проте найкращий і найцінніший скарб я дала тобі тільки після смерті – невмирущу славу і квітучу радість, яку в мілліонах людських сердець   пробуджуватимуть твої твори. Я прощаюсь із тобою. За життя я була не дуже щедрою, не зовсім доброю і легкою. Проте, хіба б ти вибрав собі іншу? Прощай , Тарасе. Прости…

Ведуча

Він давно уже спить

На чернечій високій горі.

Крізь часи проростаючи,

Нам «Кобзаря» читає.

Він не з бронзи,

Він в плоті,

Він – вічний шматочок землі.

Ведучий

Спи спокійно, поете! Україна твоя

Вже розправила крила орлині.

Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях

На засланні в чужій самотині.

Пісня  «Заповіт»                   

Літературно – музична композиція до роковин від дня смерті Т.Г.Шевченка

« У  сім′ї  вольній , новій  ми  тебе не  забули Тарасе … »

Вступне слово  вчителя :

Чи є  у світі  доля , трагічніша  і величніша  за долю  нашого  генія  Тараса  Григоровича  Шевченка ?  Йому  було суджено  пережити  найболючіші  людські  біди , витримати  найважчі  випробування і стати  великим  поетом  українського  народу . Сьогодні ми  зібралися  в цьому залі ,  щоб  вшанувати  пам'ять  Т.Г. Шевченка . Він вийшов з народу , жив  з  народом , і не  тільки думкою , а й обставинами  життя  був з  ним  міцно  й кровно  зв’язаний. Ми  пройдемося  життям  поета , довідаємося про  основні події , переймимось  радощами  і гіркими  болями  рано  осиротілої  дитини .

Ведучий :

 9 березня – день  народження  великого  поета , людини  світлого  розуму , чистих помислів і трагічної  долі – Т.Г.Шевченка .

Ведуча :

10 березня – це  той  день ,коли  людство  вшановує пам'ять генія , що  увійшов у безсмертя.

Ведучий :

Ці  дві  дата  злилися  водну – Шевченкові дні .

Ведуча :

Протягом  недовгих літ  життя  Т. Шевченко  зорав  свою  ниву і  засіяв  її  словом добра , любові  правди  та  волі .

Ведучий :

Тож  давайте  і ми  кинемо чисті зерна  великої вдячності  на  Шевченкову  ниву .

Учень :

Щовесни  коли тануть  сніги ,

І на рясті  засяє веселка ,

Повні  сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Ведучий :

В історії назавжди залишаються  імена , які  з  гордістю вимовляє , пам’ятає й шанує людство . До  них  належить  й ім'я  великого  українського поета Т.Г.Шевченка .

Ведуча :

Увесь  свій могутній  талант  він  присвятив  служінню народові . « Історія мого  життя – писав  поет , становить  частинку  історії  моєї  Батьківщини .»

Ведучий :

Сьогодні  ми  пропонуємо  вам  разом  із нами  пройти  життєвими  шляхами  Тараса.

Ведуча :

Україна … В одному  вже  тільки цьому  слові  бринить музика  смутку  й  жалю .

Ведучий :

Україна – країна  смутку і  краси , країна , де  найбільше  люблять  волю й найменше  мають  її .

Ведуча :

Україна – це  тихі  води і ясні зорі .

Ведучий :

Україна – це  край , де  широка  й  довга  стрічка Дніпра  обгортає  жовті  лани пшениці , де бездонна  блакить  неба купає золотосяйне  сонце .

( Світає … Край неба  палає )

Пісня

Ведуча :

Хто бував на Україні ? Хто знає Україну ? Хто бував і знає ,хай згадає , а  хто  не  бував і  не  знає , той  нехай собі уявить , що  там  скрізь  булі хати  у вишневих садах , весною  дуже  гарно ,  як  садочки  зацвітуть  і всі  соловейки  защебечуть .

Садок  вишневий коло хати ,

Хрущі  над вишнями гудуть ,

Плугатарі з плугами йдуть ,

Співають ідучи дівчата ,

А матері вечерять ждуть .

Сімя вечеря коло хати ,

Вечірня зіронька встає ,

Дочка вечерять подає ,

 А мати  хоче научати ,

Так соловейко не дає .

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх ;

Сама заснула коло їх.

Затихло все , тільки дівчата

Та соловейко не затих.

Дівчина 1:

 Ой виходьте , дівчата ,

Та в сей вечір на  вулицю

Весну – красну  зустрічати ,

Весну – красну вітати .

Дівчина 2 :

Будем весну  стрічати

Та  віночки  сплітати ,

А віночки сплетемо ,

Хороводом підемо .

                                          ( Дівчата виконують « Подоляночку »)

Ведучий :

Весна – весняночка … Це  вона , привітна й  щедра , подарувала Україні  Пророка .

Ім'я дала  йому  рідна  мати – Тарас , що  означає « бунтар».

Учень :

У нічку темну березневу

Коли усе поснуло ,

В хатині Григора Шевченка

Свічечка зблиснула.

Учень : 

На світ з'явилося хлоп'я

Тарасиком назвали

Та за роботою матуся

Його й не колисала .

Учень :

А хлопчик  ріс , і були в нього

Розумні оченята .

Серденько щире і душа

Лиш на добро багата .

Оксана :

Чом же ти плачеш ? Ох дурненький Тарасе , бач як  ти  плачеш .

Тарас : Оксано , Оксаночко .

Оксана : Не сумуй , Тарасику ! Кажуть  , що  ти   найкраще від  усіх  співаєш , найкраще від усіх  читаєш , ще  й   кажуть  малюєш . От  виростеш  і будеш  маляром , еге ж ?

Тарас: Еге ж  , маляром .

Оксана : І  ти  розмалюєш  , Тарасе , нашу хату ?

Тарас : Розмалюю . А всі  кажуть , що я  ледащо , ні на що нездатний . Ні , я не ледащо. Я  стану  таки  маляром .

Оксана : Авжеж , станеш !  А що  ти ледащо , то правда . Дивись де твої ягнята ! Бідні  ягняточка , вони ж пити хочуть , побігли їх  швидше напоїмо ! ( Вибігли разом ).

 (Тарас сидить і  малює )

Учень :

Кобзарем  його ми звемо ,

Так  від роду і до роду ,

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував нараду.

Учень :

Чисту матір і дитину

Він прославив  серцем  чистим ,

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим .

Ведучий :

Восьмилітнього Тараса  батьки  віддали  до дяка « в науку ». За найменшу  провину  карав  він  своїх  учнів  різками .

Учень :

 Ти взяла

Мене маленького за руку

І в школу хлопця віддала

До п’яного дяка  в науку.

« Учися, серденько , колись

З нас будуть , люди, - ти сказала ».

Ведуча : Та недовго  тривала Тарасова наука .  Несподіване  горе випало  на  долю  маленького  хлопчика . Замучена  важкою  працею померла мати

Учень :

Там матір добрую мою

Ще  молодую  у могилу

Нужда та праця положила .

Ведучий :

Незадовго після смерті матері  в 1825 році  помер і батько . Смерть батька приголомшила малого Тараса .

Учень :

Там батько плачучи з дітьми ,

А ми  малі  були  та голі ,

Не  витерпів лихої долі ,

Умер на панщині ! А ми

 Розлізлися межи людьми

Мов мишенята . Я до школи –

Носити воду школярам.

Ведуча :

Тарас  наймитує , а  випадає  вільний час – читає  та  малює .Вечорами  , щоб ніхто не  бачив плаче з горя . Але  думка  навчитися  малювати  не  покидає хлопчика .

Учень :

Хоче малювати

Прагне  він  до  знань

Та за це багато

Зазнає  знущань.

Учень :

Нишком він малює , статуї в саду ,

Вночі пише вірші , про людську біду .

Ведучий :

Зустріч  у Петербурзі  із  земляком – художником Сошенком , байкарем  Гребінкою , художником  Брюловим , Венеціановим , поетом Жуковським  круто  змінила  долю Шевченка . Вони  побачили  великі  здібності  юнака  і викупили  його  з  неволі .

Учень :

Так в людському морі , стрілися брати ,

Що зуміли в горі щиро помогти.

Учень :

Викупили друзі , вільним став Тарас ,

Чом же серце в тузі , біль чому не згас?

Сміливий і щирий ,був Тараса спів,

Він гострить сокири , кличе на панів .

Козак : Здоров  будь ,  хлопче !

Тарас: Здорові будьте , дядьку !

Козак : Ти хто такий , хлопче ?

Тарас: Я – Тарас , по – батькові  Шевченком  звуть .

Козак :  А родина  в тебе є ?

Тарас: Сирота я , ні батька , ні неньки . А брати і  сестри працюють на панщині .

Козак : А де ж ти  живеш ?

Тарас: У тому  селі , що внизу , у  Кирилівці .

Козак : То значить це  твоя батьківщина ?

Тарас : Не тільки  це село . Усі лани широкополі  і Дніпро , і  його пороги  , і  Київ  золотоверхий , і  вся  Україна моя .

Козак : Добре сказав . А що ж ти тут робиш ?

Тарас : Чужі  ягнята стережу . А виросту буду вірші писати про давню козацьку славу .

Буду картини  малювати , змалюю  всю Україну .

Козак : Бачу хлопче , ти той  , кого  я  давно шукаю . Ходи  за мною  ( показує рукою). Оце , хлопче , давня воля спить . Міцно заснула вона , та не  навіки . Той  шукаю хлопця , який розбудить  її . І знайшов  тебе , мій сину …Ось тобі  , дитино , золоте  перо . Бо не шаблею будеш  давню славу  будити ,  а  оцим пером . ( Дає Тарасові перо і обидва йдуть зі сцени)

Учень :

І виріс він , і кобзу взяв ,

І срун  її торкнувсь рукою ,

І пісня дивна полилась ,

Сповита вічною тугою .

Учень :

 В тій пісні людям він співав

Про щастя , про добро , про волю ,

Будив зі сну , пророкував ,

Їм вищу , і найкращу долю.

Учень :

І пісня голосно лилась …

Але недовго : ворог лютий

Підкрався нишком – і замовк

Співець кайданами окутий .

Учень :

І довго у степу глухім

В неволі жив  між москалями .

Співець самотній , мовчазний ,

З своїми думами , піснями .

                                       ПІСНЯ

Учень :

Та сил в співця вже не було …

Остання пісня продзвеніла –

І в небо тихо піднялась

Душа поетова  зболіла.

                           Вірш « Заповіт»

Учень :

Умер співець ! Але живуть

В серцях  людей слова безсмертні ,

І тихо по Вкраїні всій
 Бринять його пісні славетні .

Учень :

Залишим у спадок  новим поколінням ,

Свої  ідеали й свої  устремління.

Учень :

Могутню Вкраїну , в якій наша сила ,

І геній Шевченка , як  нації крила .

Учень :

Любов до народів всієї планети –

Велику і щиру , як серце поета .

Ведучий :

Ми є нащадки славного Тараса ,

Його терни торкнулись й наших тіл.

Народ возвести в націю , не в расу ,

Огненним  словом велетень хотів.

Ведуча :

Встеляймо  кручу пам'яті щоденно ,

Освяченими вітами верби ,

Держава наша є вже суверенна

Бо вже з колін піднялися раби .

Ведучий:

Його надії нашими хай стануть

Його поезії ввіллються в нашу кров.

І злоба й ненависть неначе лід розтануть ,

І ручаями задзвенить любов.

Ведуча :

Над широким Дніпром , у промінні блакить ,

І  висока , і тиха могила .

В тій могилі  співець  незабутній лежить ,

Що народу віддав свої сили .

Ведучий :

Що народу віддав своє серце й пісні ,

Свої мрії про  зорі досвітні .

А навколо лани  вдалині , вдалині

Розлетілись , як птиці блакитні.

Ведуча :

На  могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів , садів України ,

Кароокі  дівчата , стрункі  юнаки –

І всміхаються гори й долини.

Учень :

І на оновленій землі

Врага не буде  супостата ,

А буде син  і буде мати ,

І будуть люди на землі.

Учень :

Наша дума , наша пісня

Не вмре , не загине

От де , люди , наша слава

Слава України !

Ведучий :

Перегорнули ми останню  сторінку « Кобзаря »,доторкнулись душею до палкого й  нескореного серця поета . А пісні , які співали сьогодні  вже півтора століття  співає український народ , а скільки  ще  співатиме залежить  від нас з вами . Адже нам  творити долю української пісні , української мови , українського народу . Тож нехай « Заповіт » великого Кобзаря , стане заповітом для нас  зберегти славу народу , його звичаї , його  пісні і пронести  через віки  у майбуття .

Ведуча :

Нехай  наш виступ буде  скромною квіткою  у всенародному  вінку шани  безсмертному  Кобзареві . Повторимо  вслід  за Романом Лубківським : « Думаймо про Шевченка ,  живімо Шевченком ,  продовжуймо Шевченкове безсмертя  в собі  і  в дітях наших ». Зробімо все  аби  9 березня  стало  національним  святом українського  народу .

Пісня