Ведучий
Над
минулим звівсь ти , над віками –
І
не владний над тобою час.
У
майбутнє йдеш ти разом з нами,
Світоч
правди, рідний наш Тарас.
Ведуча
Провіснику
волі, великий титане,
Справдилися
думи пророчі твої.
Приймай
же данину любові і шани
Од
вольних народів нової сім’ї.
Читач
1
Шевченко
був живою піснею, живою журбою і плачем, він босоніж пройшов по колючих тернах,
увесь гніт епохи впав на його голову і в ньому виявився.
Читач
2
Та
все життя він підносився духом. Будив, зміцнював у кожному – то піснею, то
словом, то самим буттям – безмежну любов. Душа його знайшла собі одне
співзвуччя ,одну подібність – народ.
Читач
3
Він
був сином кріпака і став велетнем у царстві людської культури.
Ведуча
Справля
Україна великеє свято –
В
цей день народився творець «Кобзаря».
Убралась
Вітчизна у пишнії шати,
Лунають
усюди слова пісняра.
Ведучий
Плекаймо
в серці кожне гроно,
прозоре
диво калинове.
Хай
квітка пломенить червоно
В
сім’ї великій вольній, новій.
Читач
1
Нехай
вкраїнським дітям завжди
Сія
Шевченкова зоря,
Схилімо
голови в пошані
перед портретом Кобзаря
Читач
2
Щовесни,
коли тануть сніги
І
на рясті просяє веселка,
Повні
сили й живої снаги,
Ми
вшановуєм пам’ять Шевченка.
ДОЛЯ
Здрастуй,
Тарасику. Ти впізнав мене, маленький? Так, я твоя доля. Сьогодні я прийшла до
тебе з веселкою, а ти , як завжди, сховався у бур’янах і малюєш, малюєш… У тебе День народження. Я хочу обдарувати
тебе сонцем та квітами . Я нині ласкава та добра, як рідна матуся. Бог наділив
тебе неймовірним талантом , а я дам тобі дорогу у світ. Зараз вона легка і
гладенька, якраз для твоїх маленьких ніжок, а потім… Спи, Тарасику, хоч у снах
ти будеш щасливий.
Люлі,
сину, люлі, люлі,
Налетіли
з неба гулі,
Налетіли
білі-білі,
Як
сорочка до неділі.
Лети,
хлопче, перед нами
Голубоньком
межи снами,
А
ми тебе доженемо,
Страх
від тебе відженемо.
Ти
й заснеш.
Читач
3
Хвалу
хай віддасть в пісні щиро та чесно
З
нас кожен, хто правди не зрадивши, жив.
Згадає
про Батька, що в пісні чудесній
Своїй
Україні так вірно служив.
Ведучий
Гомоніла
твоя кобза
Гучною
струною ,
В
кожнім серці одбивалась
Чистою
луною.
Ведуча
Твоя
кобза ще не вмерла,
На
ній струни всі дзвенять.
І
про твою вічну славу
Всі
народи гомонять.
ДОЛЯ
Я
знову прийшла до тебе, Тарасе. Прийшла із весною, прийшла із любов’ю. Поглянь,
й сама, як твоя омріяна любов, молода княжна. Ти не чекав мене сьогодні,
правда? Але кохання завжди приходить несподівано. Твоя душа готова його
прийняти. Вона визріла для кохання, як колос під сонцем. Прийми його в своє
серце. Воно терпке і солодке, воно яскраве і коротке. Воно нещасливе, Тарасе.
Але така вже я є, твоя доля – легковажна і примхлива.
Читач
1
А
нотний стан, як чорно-білі титри,
І
музики трояндова пастель.
Троянда
нотою у тебе на пюпітрі,
Смичок
в руці, як сивий менестрель.
І
роки на долоні ворожбою,
А
ноти… Ноти, як піщинки літ.
Кобзар
намалював для нас з тобою
Сліди
на двох в давно забутий світ.
Світилася,
немов забута пісня,
В
піщинках літ жовтіла нота «До».
А
він все грав її, як ноту «Після».
Й
цю світлу фальш не відчував ніхто.
Вірш
« У тому раю на землі»
Читач
2
Щаслива
голубка високо літає,
Полине
до Бога - милого питать.
Кого
ж сиротина, кого ж запитає,
І
хто їй розкаже, і хто теє знає,
Де
милий ночує:
Читач
3
Чи в темному гаю,
Чи
в бистрім Дунаю коня напова,
Чи
, може, з другою, другую кохає,
Її
чорнобриву уже забува?
Ведучий
Буває люд стогне, бо гніт його тисне.
Співець
появився – і пісня дзвенить.
Співець
умирає. А пісня… А пісня!
Лиш
камінь не зможе цього зрозуміть.
ДОЛЯ
Тяжко-важко
в світі жити
Сироті
без роду.
Нема
куди прихилитись,
Хоч
з гори та в воду.
В
того доля ходить полем –
Колоски
збирає,
А
твоя десь ледащиця
За
морем блукає.
Ведучий
Ні,
я не ледащиця, Тарасе. Просила в богів для тебе кращу стежину. Не судилось… От
і веду тебе , Тарасе, важкою дорогою, а сама плачу. Тебе ще чеатиме твоя Голгота, твій каземат, царевий присуд:
не писати і не малювати.
Оренбург,
Кос-Арал…
І
в снігах, і в пустині…
Ти
вже каєшся, сину?
Ні,
ти не каєшся, я бачу. Ти тужиш за Україною. Я подарую тобі ще одну зустріч із
нею.
Читач
1
Не
він один її любив.
Віддавна
Україну
Поети
славили в піснях,
Немов
красу – дівчину.
Читач
2
Він
перший за свою любов
Тяжкі
дістав кайдани,
Але
до скону їй служив
Без
зради, без омани.
Вірш «Зоре моя, вечірняя»
Ведуча
Вітер
в гаї нагинає
Лозу
і тополю,
Лама
дуба,
Котить
полем
Перекотиполе.
Так
і доля: того лама,
Того
нагинає;
Мене
котить , а де спинить,
І
сама не знає
Ведучий
Я
– українець. Над Дніпром
Стоїть
в саду вишнева хата,
Кущі
калини під вікном,
Криниця,
журавель з цебром
І
скибка місяця щербата.
Читач
3
Я
– українка. З юних літ
Мене
пісень навчала мати,
Які
чарують цілий світ,
Передаються
з роду в рід
І
вчать, як землю цю кохати.
Читач
4
Полюбила
чорнобрива
Козака
дівчина.
Полюбила
– не спинила,
Пішов
та й загинув.
Якби
знала, що покине,-
Була
б не любила.
Якби
знала, що загтне,-
Була
б не пустила;
Якби
знала – не ходила б
Пізно
за водою,
Не
стояла б до півночі
З
милим під вербою…
Якби
знала!..
Пісня
«По діброві вітер віє» ї
Ведучий
Заспіваєм
– море грає, вітер повіває,
Степ
чорніє і могила з вітром розмовляє.
Засвпіваєм-
розвернулась висока могила,
Аж
до моря запорожці степ широкий вкрили.
Вигравають.
А пороги між очеретами
Ревуть,
стогнуть, розсердились,
Щось
страшне співають.
А
тим часом тяжкими рядами
Виступають
отамани.
Сотники
з панами і гетьмани –
Всі
в золоті.
Доля
Я
переслідувала тебе, скільки могла, та тільки не змогла перетворити золота душі
в іржу. Я не шкодувала тобі страждань. Проте найкращий і найцінніший скарб я
дала тобі тільки після смерті – невмирущу славу і квітучу радість, яку в мілліонах
людських сердець пробуджуватимуть твої
твори. Я прощаюсь із тобою. За життя я була не дуже щедрою, не зовсім доброю і
легкою. Проте, хіба б ти вибрав собі іншу? Прощай , Тарасе. Прости…
Ведуча
Він
давно уже спить
На
чернечій високій горі.
Крізь
часи проростаючи,
Нам
«Кобзаря» читає.
Він
не з бронзи,
Він
в плоті,
Він
– вічний шматочок землі.
Ведучий
Спи
спокійно, поете! Україна твоя
Вже
розправила крила орлині.
Так,
як мріяв колись ти в жагучих піснях
На
засланні в чужій самотині.
Немає коментарів:
Дописати коментар